Ми мріяли бути тут з вами, щоб показати вам нашу солідарність, коли ми побачили, як російські танки в’їхали на ваш кордон, ми захоплювалися вами, коли ви вирішили чинити опір, коли ви оточили російських солдатів ненасильницьким чином зі своїми прапорами, коли ви співали в Одесі «Va pensiero», коли падали ракети, коли ви ставали беззбройними тілами перед російськими танками, що вторгаються в міста, щоб своєю моральною силою зупинити їх наступ, коли ви організували народний опір, все це призводить нас до витоків європейської мрії про вільному, демократичному світі, що поважає соціальні права.
Один із наших партизанів, Джермано Ніколині, писав таке:
“Люди думають, що Опір був просто справою озброєння. Але він помиляється. Опір був передусім співробітництвом із людьми. Люди були з нами, бо ми дбали про них. Ми ніколи не лишали свій народ. І вони ніколи не покидали нас. Вони ніколи не кидали мене.”
В ім’я цього опору ми зібралися тут сьогодні, щоб сказати вам, що навіть як громадянське суспільство ми не заспокоїмося: так само, як наші уряди шукають можливі шляхи припинення вогню, ми в громадянському суспільстві також відчуваємо себе покликаними вийти на поле бою, тому що, якщо ми ще не можемо зупинити війну, ми знаємо, однак, що ми можемо просувати світ разом, видаляючи отруту війни.
Великий французький журналіст опору Альбер Камю писав:
«Немає двох французів, одного, який бореться, і іншого, який зображує з себе арбітра в боротьбі, що триває. Справді, навіть якби деякі хотіли заслужити на зручне становище тих, хто судить, не втручаючись, невтручання зараз неможливо. Ви не можете сказати: “Мене це не стосується”. Тому що справа стосується вас у повному порядку. Справа в тому, що сьогодні Німеччина не тільки розпочала наступ на найкращих і найхоробріших наших співвітчизників, а й сприяла продовженню тотальної війни проти всієї Франції, абсолютно беззахисної перед її смертоносними ударами. Не кажіть: “Мене це не стосується. Я живу в селі, і закінчення військових дій поверне мені мир, яким я насолоджувався на початку трагедії»
Так має бути сьогодні у Європі. Не може бути двох Європ, однієї, яка посилає зброю, та іншої, яка залишається вдома, щоб подивитися по телевізору, чим закінчиться ця агресія, ми всі тісно пов’язані, і не може бути справжнього почуття, яке пов’язує наші народи, якщо ми продовжуємо думати , що перемир’я те, що ми шукаємо, стосується лише життя українців. Ми тут, щоби сказати: ми всі українці! Ми всі відчуваємо, що боротьба України – це наша боротьба, що надії на майбутнє свободи, демократії та держави загального добробуту України – це надії усієї європейської мрії!
Але ми також усі європейці, Україна – це Європа: на Майдані вона визначила свою ідентичність у третьому тисячолітті і сьогодні офіційно є кандидатом у члени. Це означатиме, що братерство між нашими народами не може бути покладено на бюрократію, а головним чином нашу дружбу. Людина стає європейцем не тому, що вона пройшла конкурс чи випробування, а тому, що вона вирішує мати спільну ідентичність демократичних народів, які прагнуть глобального світу, приймають відмінності в думках і вірі, надають гідності та гуманності вироку засуджених, скасовують притулки для людей з психічними розладами, гарантувати безкоштовну освіту, гендерну рівність та відмову від військової служби з міркувань совісті у питаннях застосування зброї, піклуватися про навколишнє середовище. Ми тут, щоб ще раз заявити, що ми будемо на вашому боці на шляху до вступу до ЄС як громадянське суспільство і як компаньйони та попутники, починаючи з сьогоднішнього дня та однією ногою у вільній та незалежній Україні майбутнього. Ми хочемо поділитися з вами красою віршів поета Шевченка, бо відчуваємо, що ваші пісні визволення є нашими.
Ми тут, щоб побудувати новий пацифізм ЄС разом із вами. Щоб зробити з вами крок уперед, а не назад як у епоху холодної війни та залізної завіси, до якої хтось жорстоко хоче, щоб ми повернулися: сьогодні ми як громадянське суспільство боремося також за підтримку росіян, які хотіли б жити у вільному та демократичному світі, тим, хто прагне миру і змушений зберігати мовчання, тим, хто відмовляється від війни, розплачуючись в’язницею за свою відмову від війни.
И це не все. Ми також тут, щоб захищати – разом із російськими дисидентами – майбутнє російської культури, її літератури, її музики, її спортивних чемпіонів, її мистецтва, її винахідливості. Європа не була б Європою без Чайковського та Достоєвського, без Пастернака та Толстого, без Сахарова та Чехова.
Дорогі українські друзі, це те, чого ми найбільше хочемо в наших серцях, щоб бути з вами, щоб ви могли виграти свою справедливу битву, і всі разом перемогти в найрадикальнішій битві, тій, яка спрямована на те, щоб зупинити безумство світу, який готується до прийдешніх і страшних воєн. Ми тут з вами, щоб шукати можливе перемир’я сьогодні, але перш за все для того, щоб працювати пліч-о-пліч для пацифістської Європи завтрашнього дня, тієї Європи, яка мала втрутитися раніше і краще на ваших кордонах за допомогою Цивільного корпусу Світу, а натомість була застигнута війною зненацька 24 лютого.
Ми, європейці, мобілізовані, щоб вимагати від наших урядів набагато більших дипломатичних зусиль у найближчому майбутньому, а також виставити наші неозброєні тіла та прийняти жертви у нашій повсякденній економіці, викликані війною та наслідками санкцій, що вдарили і по нашому суспільству, щоб усі разом добиватися через творчі та конкретні способи зупинення агресії та розпочати громадянське та моральне відновлення пораненої країни.
Сьогодні ми зібралися тут, щоб просити як братські громадянські суспільства, щоб Європа виконувала свою дипломатичну роботу в повній мірі. Європа підтримає Україну та візьме на себе ініціативу у переговорах прямо зараз! Ніхто не повинен спати спокійно, поки на цю землю та цей народ нападають.
Уперед Україна! Уперед Європа! За Мир!
